+3 (725) 971-51-45 :: +38 (097) 75-67-398 :: geddiscovery@gmail.com

«Діти і папери»: полювання «Бюракрозавра» та висновки проекту

Дата публікації: . Надруковано у Наші публікації

Нові формати освіти
Ж. Г. Саратовская
Які папери заважають працювати освітянам та як позбутися цього монстра? Проект «Діти і папери» — це спільна ініціатива руху EdCamp Ukraine і Міністерства освіти і науки України. Він спрямований на досягнення балансу між написанням планів/звітів і навчанням дітей у школах. Дослідження команди проекту унаочнює, яку роль відіграє щоденне заповнення документів та скільки часу забирає цей процес. Завдяки тривалій та копіткій роботі команда, учасниці та учасники дослідження допомагають змінювати освітню систему нашої країни на краще.
Відповіді на найболючіші запитання про паперову завантаженість та шляхи вирішення проблеми ми шукали разом з головою ради ГО EdCamp Ukraine, радником міністра освіти України Олександром Елькіним.
Складно, але уявімо ситуацію, що хтось ще не знає про проект «Діти і папери: як досягти балансу у школі», розкажіть, що це. Яка головна ідея проекту?

Олександр Елькін. Моя команда та я вже багато років працюємо з освітянами, зокрема зосереджуючись на середній школі. Ми багато спілкуємося з учителями та вчительками по всій країні у великих містах та селищах. І від них особисто, в анкетах зворотного зв’язку по наших проектах, чи в неформальному спілкуванні ми дізнаємося про найбільш болюче питання, яке заважає їм ефективно працювати. Ім’я цього питання — забюрократизованість навчального процесу, тобто перевантаженість школи паперами. І саме для того, щоб допомогти освітянам більше часу приділяти навчанню наших діте,  ми спробували об’єднати зусилля. З одного боку — з Міністерством освіти і науки України, з іншого боку — з освітянською спільнотою для того, щоб розвантажити від паперотворчості вчительство і адміністраторів та адміністраторок.

Хто є безпосереднім ініціатором проекту «Діти і папери»?

Олександр Елькін. Натхненням для того, щоб запустити цю амбітну ініціативу, стала участь нашої організації у проекті «Нова українська школа». Це «брендове» ім’я загальної реформи освіті в Україні. Улітку минулого року, коли ми працювали в рамках експертної групи над новими стандартами, а на цій зустрічі була особисто міністерка освіти і науки України Лілія Гриневич, у мене народилася ця ідея. У нас була нагода поспілкуватися з пані міністеркою, і ми донесли до неї, яка болюча ситуація склалася на місцях. Лілія Михайлівна нас почула і вирішила спробувати та розпочати цю ініціативу. Далі ми крокували цією непростою дорогою, і наш шлях продовжується.

Ідея про Бюракрозавра теж ваша?

Олександр Елькін. Так (сміється), знаєте, в нашій спільноті відповідального вчительства EdCamp Ukraine ми маємо таку гарну традицію — щодо речей, які є серйозними і, можливо, навіть не емоційними — ми ставимося з гумором, неформально, іноді для того, щоб було не так страшно. І тому ми вигадали цього паперового шкільного монстра Бюракрозавра. Ми його намалювали, і він став супровідним символом цієї ініціативи. Ми намагаємося загнати його в глухий кут, бо він «топить» освітян у паперовому морі. З одного боку, це смішно, але стає зрозуміло, що є якийсь такий неефективний процес, і при цьому він є паперовим, і ми можемо щось зробити з тим, щоб його позбутися в нашій роботі.

Дуже добре, до речі, працюють асоціації. Побачила зображення Бюракрозавра, і тепер коли йдеться про «Діти і папери», у мене цей Бюракрозавр перед очима.

Олександр Елькін. Це теж є однією з цілей. Так зробили, щоб ідентифікувати цю ініціативу. Щоб усі, хто подивилися, запам’ятали, яке особисте ставлення цей монстр викликає. Бо ми вважаємо, що це питання не тільки внутрішньої реформи. Ми розуміємо, що це є важливим для педагогів, для директорів, директорок шкіл, заступників і заступниць. Але це не все, бо якщо ознайомитися з фінальним звітом проекту «Діти і папери», ми бачимо, скільки часу щотижня витрачають освітяни на ведення різної документації. Цей час, який забирають від їхньої основної роботи, від учнів, і, як наслідок, впливає на дітей особисто, на батьків цих дітей та і взагалі на всю країну. Ми вважаємо, що ця проблема є не тільки внутрішньою.  Ми маємо знайти якнайкращі рішення, щоб позбутися зайвих паперів.

А як здійснювали цей проект? Розкажіть про свою команду, яка працювала у проекті.

Олександр Елькін. Загалом, завжди, коли ми запускаємо якусь ініціативу в освіті — це далеко не перша наша ініціатива — ми скрупульозно вивчаємо це питання.  Прийнявши рішення розпочати цей проект,  ми насамперед починаємо  з аналізу. Майже всі літні місяці ми провели в польових дослідженнях,  відвідували дружні до нас школи , співпрацювали з освітянами, педагогами, адміністраторами, проводили глибинні інтерв’ю, формували фокус-групи. Це для того, щоб коректно побудувати опитувальні анкети, бо наша мета — спільнота відповідального вчительства, де і кожен та кожна може впливати на буденність у своєму класі і щодня змінювати навчання у своєму закладі освіти, і взагалі впливати на всю систему освіти. Про це говоримо завжди на наших подіях, на національних та регіональних (не)конференціях.
Нам треба було об’єднати усі ці голоси, думки освітян, показати, що якщо ми усі будемо разом, ми зможемо змінити ситуацію на краще. Нам треба було опитати освітян. Ми глибоко проаналізували саму проблему і кожен документ окремо, щоб зрозуміти, яка зараз ситуація в системі.  Отже, ми сформулювали дві докладні анкети з великою кількістю питань.

Чи багато вчителів долучилися до анонімного опитування?

Олександр Елькін. Майже 10 тисяч людей взяли участь у цьому опитуванні. Нас приємно вразила кількість заповнених анкет, вдумливі і розгорнуті відповіді. Кількість годин,  які освітяни витратили, щоб заповнити анкети, свідчить про те, що проблема  актуальна, і в педагогів є віра в результат та довіра до нас. Бо те, що відбувається, — приклад продуктивного громадського державного партнерства. Ми як спільнота, як громадська організація діємо від імені освітян для того, щоб упроваджувати зміни. Це дуже ефективно працює, і ми вдячні освітянам за це.

Які основні висновки проекту «Діти і папери»?

Олександр Елькін. Після того опитування ми підготували проміжний звіт з основними ключовими результатами. Нам знадобилося десь 100 сторінок для того, щоб описати бюрократію у школі. Це забагато, але наші звіти суттєво відрізняються від традиційних
Ми їх називаємо «звітами, які дозволяють діяти»! Вони написані простою доступною мовою, містять багато зрозумілої інфографіки, мінімум слів, і надихають до дії. Ми виставили такий проміжний звіт на публічне обговорення на платформі, яку розробили разом з нашими партнерами Microsoft в Україні. З Видавничою групою «Основа» ми провели вебінар, де  був присутній заступник Міністра освіти й науки України Павло Хобзей. Пан Хобзей чітко артикулював, що проблема паперового перевантаження є важливою для міністерства і ми маємо щось змінювати.
Певний час проміжний звіт (разом із пропонованими до нього запитаннями) був доступний для публічного обговорення, усі охочі могли поділитися думками і враженнями, ми отримали сотні змістовних коментарів і завдяки цьому обговоренню знайшли чудових друзів, активних педагогів, справжніх агентів змін, які тепер співпрацюють з нами.
Ми все доповнили, узагальнили і сформували фінальний звіт. Він уже доступний в електронній версії. У звіті є розділ «Результати побіжно за 2 хвилини» —  розроблений спеціально, щоб людина за 2 хвилини отримала уявлення про основні висновки.
Звіт буде надруковано завдяки підтримці видавництва «Ранок» і кожен освітянин, який прийде третю міжнародну конференцію EdCamp Ukraine 2017, отримає такий примірник.
Є і певні результати — спільно з Міністерством освіти і науки сформована робоча група з дебюрократизації в освіті, вона вже працює над тим, щоб систематизувати і якось вплинути на ситуацію з надмірною бюрократією.

Найбільш марнотратними документами, на думку вчительства, є «Облік дітей шкільного віку за територією обслуговування навчального закладу», «Звіт про відвідування семінарів, круглих столів, тренінгів тощо» і «Звіт про виконання міських, регіональних, обласних, державних програм», а на думку адміністрації, такими документами є «Плани та звіти з проведення виховних та предметних заходів», «Особові справи учнів/учениць після закінчення школи», «Книга протоколів ради» і «Книга протоколів піклувальної ради, батьківського комітету та учнівського комітету».
Ми проаналізували структуру тижневого робочого часу освітян. У середньому десь 70 годин на тиждень — така кількість робочих годин працівників шкіл. Міф про роботу педагогів — що це дуже класна робота і можна за півдня уроки провести і півдня вдома відпочивати — розвіявся. Десь 10 годин у середньому йде на документи. Це дуже багато. І номенклатура закладу освіти становить 72 справи. І майже половину з них освітяни вважають зайвою.
Документи самі по собі не є добре чи погано. Ми не боремося з документами як із сутністю. Нам треба побудувати таку систему, щоб вона була обґрунтована.
Коли ми говоримо про облік дітей за місцем проживання, так звані «мікрорайони», то це саме та обтяжлива робота для педагогів, якої вони б хотіли позбутися передусім, — ходити «мікрорайонами» й вишукувати-випитувати, де навчаються ті діти, які на цій території прописані, але не ходять до «приписаної» школи.
За статистикою 2016 року,  20 тисяч дітей не здобувають освіту з різних (негативних) причин. І їх право на здобуття освіти треба захищати. Але це не означає, що півмільйона освітян мають приділяти робочий час цьому. В обговоренні звіту неодноразово висловлювали думку, що, можливо, краще з цим  впоралися б поліція, соціальні служби, які мають необхідні навички й адміністративні ресурси. Як по-новому організувати цей процес — питання, над яким ми зараз працюємо.
Які ще папери не мають сенсу, з точку зору освітян?

Олександр Елькін. Є топ-документ на скасування від педагогів. Болюча тема для адміністраторів і адміністраторок. Це плани та звіти за виховними та предметними заходами. Є такі заходи, які навіть не проводять у закладах освіти, але освітяни про них звітують, бо є вимога. Адміністратори, директори, заступники директорів нічого не мають проти цих заходів, вони вважають, що це добре, але обов’язковість звітування має бути переглянуто. Вже є наказ МОН про створення робочої групи за цим процесом дебюрократизації, де усі ці акценти про найбільш болючі питання поставленні і вже є заборона про збір звітності. Є перші дії, які мають полегшити життя освітян.

4 пачки паперу школа витрачає щомісяця. 50 тисяч дерев та 60 млн на рік витрачають,  щоб забезпечити весь цей документообіг.
Якими методами краще оминути ці всі паперові заповнення? Що ви пропонуєте?

Олександр Елькін. Є окремий розділ у дослідженні: що ми можемо зробити для того, щоб переходити саме на електронний документообіг. Одна з проблем, яку ми зараз маємо, — дублювання інформації в паперовому та електронному варіантах. Іноді це важливо, коли вимагається печатка чи підпис — сувора звітність. Але іноді це є абсурдною вимогою, що забирає багато часу. Також в останньому розділі «Освітянські розпачі» ми зібрали на п’яти сторінках перелік різної звітності, яку вимагають на місцях. Там є такі речі, як звіт з написами на горщиках квітів у класах, про збиті бурульки, звіти по ввімкнення та вимкнення комп’ютерів погодинно.

Але такі звіти не мають сенсу. Як керівництво це обґрунтовує?

Олександр Елькін. Нам здається це смішним, але насправді важко відповісти на це питання. Бюрократія з’являється там, де немає якихось чітких вичерпних вимог. Ми плануємо оновити інструкцію з переліку обов’язкової документації для адміністрації і вперше зробити такий перелік для педагогів, у якому чітко сказати, що ось це і це вимагається з такою-то метою, щоб кожна людина розуміла, який  процес стоїть за кожним із папірців. Бо коли кожному/кожній стає щось зрозуміло, і кожен процес побудовано так, що мети  досягають і це відбувається ефективно, то є певна злагодженість дій. Тому цей перелік має бути вичерпним, щоб не було таких слів, як «тощо», бо це є проблема в звіті, або «за інших причин», саме так на місцях можуть з’являтися нові вимоги.

У мережі Facebook можна побачити, що багато людей долучаються до проекту «Діти і папери», поширюють свої фото, але, мабуть, є такі, які бояться бути соціально активними, бо директор, наприклад, цього не схвалює. Як бути більш соціально активними і не боятися цього?

Олександр Елькін. Ми робили такий флешмоб з хештегом #дітиіпапери#  теж для того, щоб привернути увагу до цієї ініціативи на етапі заповнення анкет. Люди могли надсилати фото з описом найбільш болючих питань. Потім ми відбирали найяскравіші світлини і за результатами відкритого голосування і обговорення запросили 10-х людей поза конкурсом на EdCamp Ukraine 2017. Ми десь чули навіть таке (але не можемо знайти підтверджувального документу з цього приводу), що у якихось районах існувала заборона вчительству дописувати в соціальних мережах, не висловлювати публічно свою думку. Страх завжди є ознакою тоталітарної системи. Коли людина боїться чогось, нею дуже легко керувати й маніпулювати. Але ж ми хочемо побудувати зовсім іншу країну. Ми кажемо про європейські цінності, гуманістичні, демократичні, про відкритість. Щоб побудувати таке суспільство,  ми маємо змінити освіту. Освіта впливає на всі сфери життя. Тому реформа української школи і зміни в системі, які вже тривають, — це дуже важливо. І вони вимагають таких активних освітян. Це вірусний рух, у гарному розумінні цього слова. Коли педагог, який боїться про щось говорити чи писати, бачить у своєму середовищі освітян, які  поводяться зовсім по-іншому, це дає надію на те, що можна теж брати у цьому участь, якщо є бажання. Не всі, звісно, є активними. Відомо, що завжди 5–10 % є двигунами якихось процесів, є така ж кількість людей, які не готові до змін, але більшість — десь посередині, і вони спостерігачі. Ідея в тому, щоб, спираючись на тих активних, долучити цих спостерігачів, щоб вони теж приєдналися до змін. Це вимагає часу.

Десь на сайті osvita.ua в одній зі статей, до речі, ви казали, що готові віддати 6 років на зміну системи освіти. Тож, чому саме 6? Звідки ця цифра?
Олександр Елькін. Є дослідження щодо ефективних освітніх систем по всьому світові, які розробляла компанія McKinsey & Company. Вони дійшли висновку, що для того, аби зміни відбулися в освітній сфері, протягом 6 років треба мати стабільність курсу цих змін. Мені особисто дуже імпонує у позиції наша міністерка освіти Лілія Гриневич: яка каже, що в нас така система, що ніхто не гарантує постійної присутності людини при владі, але вона (пані міністерша) робить усе так, що навіть якщо вона не буде на той час особою, відповідальною за весь процес, то люди будуть вимагати нової української школи. Вона створила цю реформу і є авторитетним її двигуном, та робить усе, щоб суспільство сприйняло цю реформу як свою. І потім, незалежно від того, хто буде при владі, вимагатимуть її продовження і логічного завершення. Реформа цієї освіти зараз є пріоритетом уряду. Усі зміни потребують дуже різних ресурсів і, зокрема, підтримки держави.
Чого ви побажаєте вчителям України?
Олександр Елькін. У відрядженні в Ізраїлі я знайомився з освітньою системою цієї держави і прочитав бедуїнське прислів’я про те, що шлях, який ми обираємо в житті іноді є мудрішим за нас і знає куди нас привести. І ми маємо прислуховуватися до своїх мрій, бо наші мрії знають про те, хто ми є насправді. Бажаю мріяти, для того, щоб краще зрозуміти себе, свою місію, і свою роль.